Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Алоха, народ! Че как вы там, народные закладки? А я, пацаны, недавно взрывал такой пазл из кирпичей, что аж рассказать хочется. Это история о том, как я купил шишки марихуаны и натерпелся с нариками. В общем, собирайтесь вокруг, я начинаю рассказ.
Вот так вот, однажды я сидел в своей хате, ботал на компе, и вдруг к нам залетает парень по имени Дима. "Эй, парниша, я знаю дербан, где можно купить качественный амф, а еще там растет неплохая марихуана!" - говорит он.
Тут у меня глаза взорвались от любопытства! Я всегда был любопытным наркоманом, так что сразу согласился. Мы собрались компания и отправились на дербан. Там было довольно мрачно, но нас это не останавливало. Видим, как некий Жека пытается втюхаться народу паль. Понятно, что паль - это подделка, так что мы решили его обойти стороной и сфокусироваться на основной цели.
И вот мы подошли к месту, где росла долгожданная марихуана. Я просто не мог поверить своим глазам! Размеры этих шишек просто сносили крышу. Я уже представил себе, как я и мои друзья будем взрывать эти красавцы.
Но вот беда, оказалось, что наркоманы, которые здесь обитали, были не совсем дружелюбными типами. Они уже курили их шишки и были не на шутку пьяненькие. Мы вступили с ними в дерзкий разговор на их "языке". Да, их сленг, это что-то! "Эй, приятель! Давайте делиться шишками, а ну-ка не суйте нас!" - говорим мы.
Наших слов наркоманы решили не услышать и начали нападать на нас. Мы решили показать им, что мы не просто так пришли, и стырили их шишки прямо из-под носа. Схватка была нелегкой, но мы справились. Слава богу, что у нас было при себе пару дубинок, это нам очень помогло.
В итоге, мы вышли победителями и захватили весь добытый урожай шишек с собой. Мы решили, что лучшим местом для закуривания будет моя квартира. Курить и собирать пазл, че может быть круче?
|
Вот так и началось наше шикарное времяпрепровождение.
|
Марихуана взрывала мое сознание, а пазл из кирпичей взрывался на моем столе.
|
|
Мы закурили первый шишечный кустик и принялись собирать пазл.
|
Это был настоящий вызов для моих наркотических взоров.
|
|
Часть зеленого пазла была довольно сложной, но мы все же смогли ее собрать.
|
Каждая деталь казалась нам настоящим произведением искусства.
|
А амфетамин помогал нам держаться в тонусе, дабы мы не засыпали над пазлом. Время летело незаметно, а мы все еще собирали этот гигантский пазл. С каждой шишкой мы все больше погружались в наш собственный наркоманский мир.
Собрали мы пазл только к утру, когда все уже забыли о времени и реальности. Но когда мы поставили последнюю деталь, то почувствовали непередаваемую радость и удовлетворение. Тысячи кирпичиков обрели свое место, и мы поняли, что никакая шишка не может сравниться с этим ощущением.
Помните, ребята, даже в наркоманском мире, где все взрывается и теряется во времени, иногда важно остановиться и собрать пазл с друзьями. Это то, что на самом деле ценно и неоценимо.